Тріщина заднього проходу — обмежений дефект слизової оболонки анального каналу щелевидной або трикутної форми довжиною 1-2 см, шириною до 3-5 мм, що розташовується поблизу перехідної складки паралельно поздовжньої осі анального каналу У структурі хвороб товстої кишки тріщина заднього проходу за зверненнями займає третє місце після коліту і геморою. Жінки хворіють в 1,5-2 рази частіше, ніж чоловіки. Серед пацієнтів переважають особи у віці від 21 року до 60 років. Найбільш часто тріщина розташовується в області задньої коміссури заднього проходу (на 6 год циферблата). Описано цілуються або дзеркальні тріщини — на передній і задній стінках заднього проходу. За тривалістю захворювання розрізняють гострі (протягом 2-3 міс від моменту виникнення) і хронічні тріщини заднього проходу. Етіологія, патогенез. Залежно від причини захворювання виділяють первинну і вторинну форми тріщин заднього проходу. Тріщини, які утворюються в анальному каналі в результаті місцевих патологічних змін (туберкульоз, рак, сифіліс) або генералізованих процесів (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона), відносяться до вторинних.

З теорій, що пояснюють природу тріщини заднього проходу, слід зазначити механічну, інфекційну, судинну, нервово-рефлекторну. Велика частота поєднання тріщин з гемороєм, сверблячкою заднього проходу і іншими проктологічних захворюваннями свідчить про поліетіологічності даної патології та складності патогенезу. Надрив слизової оболонки анального каналу малоболезнен, супроводжується мізерним виділенням крові. Свіжа тріщина має щілинну форму, на дні її видно підлеглі тканини яскраво-червоного кольору. Постійне інфікування і роздратування гострої тріщини кишковим вмістом призводить до наростання запальних явищ, подразнення нервових закінчень аноректапь- ної зони та больового синдрому. Хворі прагнуть затримати акт дефекації, в результаті чого утворюються щільні калові маси, що травмують і дратівливі поверхню рани при кожному наступному випорожненні. Виникає порочне коло — біль, спазм сфінктера, затримка стільця, щільний кал, посилення травмування дефекту слизисто-підслизового шару, наростання болю — сприяє тривалому перебігу захворювання. При цьому відзначається розростання сполучної тканини по краях тріщини, вона ущільнюється, з'являються зовнішній і внутрішній гіпертрофовані сторожові горбки. Залучення до процесу нервових закінчень на дні тріщини призводить до спазму внутрішнього сфінктера заднього проходу, ангіоспаз- му. Тріщина заднього проходу стає блідо-рожевою, дно її покривається фібрином, краю щільні, омозолелостей. Така тривало існуюча болюча виразка призводить до ущільнення лінії гребінця — пектеноз або стає причиною розвитку гострого або хронічного парапроктиту.

Клініка тріщини заднього проходу

Характерна тріада сімгтгомов: біль різного ступеня вираженості і тривалості, спазм сфінктера заднього проходу і кровотеча під час акту дефекації. 

Діагностика тріщини заднього проходу

Діагностика тріщини заднього проходу базується на даних анамнезу, оцінки скарг хворого, результатах проктологічного обстеження, що включає у більшості хворих огляд періанальної зони, пальцеве дослідження прямої кишки і виконувані для виключення іншої патології прямої кишки інструментальні методи (огляд ректальним дзеркалом, ректороманоскопія), причому останні застосовують після попередньої анестезії сфінктера заднього проходу. При повільному раздвіганіі сідниць вдається побачити дефект стінки анального каналу. Пальцеве дослідження дозволяє встановити підвищення тонусу сфінктера заднього проходу, визначити дефект слизового і підслизового шарів анального каналу з щільними краями і сторожовими горбками. За допомогою ректального дзеркала і ректороманоскопа вдається побачити тріщину і оцінити стан прямої кишки.