Етіологія, патогенез синдрому укороченого кишечника

Синдром укороченого кишечника розвивається в результаті різних причин: резекції частини тонкої або товстої кишки, колектоміі, накладення обхідних анастомозів, наприклад, при пухлинах або спайкової непрохідності, а також під час шунтування кишечника для лікування ожиріння, на грунті шлунково-товстокишковій свищів. Зменшення всмоктувальної поверхні кишечника призводить до розвитку мальабсорбції, яка зазвичай має місце при видаленні більш 2/3 тонкої кишки. За даними ряду авторів, жоден хворий з повністю видаленої тонкою кишкою або з дуоденоколосто- мией не живе більше 10 міс. Після видалення менш 1/2 тонкої кишки у більшості хворих клінічні симптоми відсутні.

Клініка синдрому укороченого кишечника

Після великої резекції кишечника у хворих часто виникає біль в животі, причому вона з'являється в ранні терміни після операції. Біль виникає через 20-30 хв після прийому їжі, зменшується при зміні положення тіла і після прикладання грілки. Цей симптом частіше виникає при резекції тонкої кишки і правосторонньою геміколектомія. Причинами болі можуть бути анастомозі- ти, спайки після перенесеної операції, копростаз, пошкодження судинно нервового апарату кишечника під час оперативного втручання, спазм і розширення ділянок кишки. Бурчання в животі частіше відзначається після резекції тонкої кишки і пояснюється перівісцеріти, прискореним просуванням вмісту по кишечнику і зміною моторики. Метеоризм відзначається у 1/3 хворих. Найбільш част

им і основним симптомом після великої резекції кишечника є розлад шлунку. При видаленні менш 1/3 тонкої кишки з'являється схильність до проносу, а при резекції 1/2 тонкої кишки пронос є у половини оперованих. Профузні проноси є основним і найнебезпечнішим симптомом функціональних розладів кишечника після великої резекції. Частота стільця залежить від обсягу резекції і термінів, що пройшли після операції. За даними Г.Л. Олександровича і А.Г. Рослякова (1974), в першу декаду після операції більш ніж у половини хворих, які перенесли резекцію тонкої кишки, частота стільця була від 5 до 10 разів на добу. У віддалений період (через 1 ^ рік — 18 років) більш ніж у 2/3 оперованих стілець був не частіше 2 разів на добу. Більш виражений пронос відзначається при поєднаної резекції тонкої і товстої кишок, особливо правої половини ободової кишки. У частини хворих відзначаються спрага, слабкість, тремор рук, пітливість, блідість шкіри. Такий прояв астенії спостерігається у осіб, які перенесли велику резекцію тонкої кишки або комбіновану резекцію. 

Діагностика синдрому укороченого кишечника

При обстеженні хворих, які перенесли велику резекцію кишечника, визначаються дефіцит маси тіла, ознаки порушення харчування, безбілкові набряки, пастозність особи. Відзначаються сухість шкіри, зниження її тургору, розлади серцево-судинної і нервової систем. Після резекції можуть розвиватися гіповолемія, метаболічний ацидоз, порушення всмоктування білків і жирів, ендокринопатії, вегетативні розлади, макроцитарная, а іноді і мега- Мегалобластична анемії. У значної частини оперованих поступово розвиваються компенсаторні процеси, що сприяють поліпшенню порушених в результаті операції функцій, внаслідок чого клінічна симптоматика синдрому укороченого кишечника проявляється менш інтенсивно, частина ознак, його складових, або слабко виражена, або швидко зникає (Г.Л. Олександрович, А. Г. Росляков, 1974). Діагностика синдрому укороченого кишечника грунтується на даних анамнезу, клініки та додаткових методів обстеження. Застосовують рентгенологічні та ендоскопічні методи, що дозволяють встановити довжину решти кишечника. При порушенні всмоктування і засвоєння харчових речовин виконують функціональні проби, що дозволяють встановити порушення всмоктування жирів, вітамінів, білків, вуглеводів. Проводять мікроскопічне, бактеріологічне дослідження випорожнень, біопсію тонкої і товстої кишок.