Хірургія

хронічний ентерит

У вітчизняній медичній літературі нерідко використовується невдалий термін «хронічний ентероколіт», хоча ще А. А. Остроумов (1895) виділяв поняття «ентерит», а В. П. Образцов (1896 року або довше) вказував на необхідність диференціації ентериту і коліту.

Етіологія і патогенез хронічного ентериту

Захворювання виникає після перенесеної гострої інфекції або розвивається поступово. У патогенезі велике значення мають порушення моторики кишки, зниження бар'єрної функції її стінки з порушенням місцевого імунітету (зниження продукції імуноглобулінів, лізоциму), які приводять зрештою до порушення процесів травлення і всмоктування. Вивчення цих процесів було значно сприятиме постійний застосування в клініці методики еюноперфузіі, розробленої вітчизняними авторами.

При хронічних ентеритах патологічний процес підтримується за рахунок присутності в тонкій кишці умовно-патогенної або сапрофитной флори (в зарубіжному керівництві цієї формі хронічного ентериту відповідає «синдром мальабсорбції внаслідок надмірного зростання бактерій в тонкому кишечнику»). У здорової людини в тонкому кишечнику міститься не більше ніж 104 мікробних тіл в 1 мл. При хронічному ентериті в результаті зменшення рухової активності кишечника, наявності стриктур, вибухне стінки, що сприяють затримці харчової грудки, а також внаслідок зниження виділення клітинами імуноглобулінів, лізоциму, вміст бактерій збільшується до 105-107 і більше в 1 мл. У кишкової флори переважають анаероби, т. Е. Виникає синдром дисбактеріозу. У походження кишкових розладів при дисбактеріозі надають значення і порушення всмоктування в дистальних відділах тонкої кишки солей жовчних кислот, недолік яких порушує утворення необхідної кількості «мицелл», без чого неможливе повноцінне всмоктування продуктів розщеплення жирів. При цьому може порушуватися і виділення деяких власне кишкових ферментів, що призводить до порушення всмоктування ряду вуглеводів і білків. При нестачі лактози спостерігається непереносимість молока, при нестачі трегалози, грибів, при нестачі мальтози — крохмалю. Вживання цих продуктів викликає наростання диспепсичних симптомів, іноді поява стеатореи.

Клініка хронічного ентериту

Крім симптомів кишкової диспепсії, відзначають зниження маси тіла, працездатності, дратівливість, трофічні зміни шкіри. У важких випадках розвивається синдром мальабсорбції. Виділяють три ступені важкості перебігу хронічного ентериту. При I ступеня маса тіла знижується на 5 7 кг, загальні симптоми різко виражені. При II ступеня маса тіла знижується в більшому ступені, спостерігаються гіповітаміноз, електролітні порушення, анемія. При III ступеня розвивається виражений синдром мальабсорбції.

Діагноз хронічного ентериту

Важливе діагностичне значення мають стеаторея (виділення протягом доби більше 15-20 г жиру з калом) і макроцитарная анемія в результаті недостатності ціанокобаламіну. При рентгенологічному дослідженні, яке краще проводити при введенні контрасту через зонд, поміщений в тонкий кишечник, виявляють набряк слизової оболонки, прискорення моторики тонкого кишечника.

Діагноз може бути уточнений також при визначенні числа мікроорганізмів в соку тонкої кишки. При цьому відзначаються і зміни співвідношень мікроорганізмів, зокрема збільшення числа анаеробів. При виділенні флори бажано також, уточнити чутливість мікроорганізмів до антибіотиків. У ряді випадків діагноз може бути встановлений ex juvantibus. Вже через 11 / г-2 тижнів активного лікування антибіотиками може зменшитися вираженість стеатореи і макроцитарной анемії. При наявності синдрому мальабсорбції важливо виключити інші можливі його причини.


Похожие статьи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Кнопка «Наверх»
Закрыть